Трамвай №6 і загублена хвилина

Трамвай №6 ніколи не запізнювався. Він зачиняв двері о 8:14, дзеленчав о 8:15 і дуже пишався кожною точною хвилиною.

Того ранку до зупинки бігла пані Ганна з двома саджанцями яблуні. Вона махнула рукою, але годинник уже показав 8:14. Двері слухняно зачинилися.

— Розклад є розклад, — пробурмотів трамвай і рушив.

На наступному перехресті він почув за спиною схлипування. Маленький пасажир побачив у вікно, як пані Ганна перечепилася, а один саджанець викотився на колію. Водій натиснув гальма.

Пасажири загомоніли: хтось поспішав на роботу, хтось — до лікаря, хтось — на контрольну. Трамвай дивився на свій годинник. Уперше цифри здавалися йому не наказом, а запитанням.

Він відчинив двері. Водій прибрав саджанець, школярі підняли торби, а пані Ганна сіла всередину. Це тривало рівно одну хвилину.

На кінцеву №6 прибув із запізненням. Диспетчер уже тримав суворий журнал, та пасажири по черзі пояснили причину. Внизу сторінки він записав: «Одна хвилина використана за призначенням».

Навесні біля тієї зупинки посадили яблуню. Трамвай і далі приходив точно. Але щороку, коли дерево цвіло, він затримувався там на кілька секунд довше — нібито через пасажирів, які надто повільно милувалися.