Орнамент для дуже сердитої шафи

Стара шафа в будинку культури не відчинялася й сердито скрипіла на кожного, хто торкався ручки.

Настя помітила на дверцятах стерті сліди квіткового орнаменту. До ювілею майстра декоративного розпису Макара Мухи вона вирішила відновити малюнок — і була певна, що це водночас «задобрить» шафу.

Під шаром сірої фарби проступили червоні пелюстки, зелене листя та сині крапки. Настя не домальовувала з пам’яті: сфотографувала фрагменти, знайшла схожі роботи в альбомі й запросила реставраторку.

Коли орнамент знову став видимим, усі урочисто потягнули за ручки. Шафа не відчинилася.

— Невдячна, — сказала Настя.

Ізсередини долинув ще сердитіший скрип. Столяр оглянув петлі й засміявся: шафу пересунули на вологу підлогу, дерево розбухло, а одна ніжка просіла. Орнамент не був замком і не мав нічого «виправляти».

Шафу обережно підняли, висушили й вирівняли. Дверцята відчинилися. Усередині висіли старі сценічні костюми, пахло пилом і лавандою.

Настя прикріпила табличку про відновлений розпис, але не написала, що він урятував шафу.

Тієї ночі дверцята ледь чутно рипнули самі.

— Тепер уже пізно дякувати, — пробурмотіла Настя й підклала під ніжку ще одну тонку дощечку.