Марка, яка не хотіла бути грошима

Намальована Остапом марка ожила о третій годині уроку й утекла зі столу.

Вона була синя, із золотим тризубом та птахом у кутку. Для виставки до ювілею Георгія Нарбута Остап старанно поєднав у ній шрифт, орнамент і герб. Та однокласники весь час питали, скільки така марка «коштує», ніби це банкнота.

— Я не гроші! — пискнула марка, стрибнула в розчинене вікно й приклеїлася до конверта листоноші.

Остап кинувся слідом. Конверт мандрував велосипедом, поштовим фургоном і сортувальною стрічкою. На кожній зупинці марка чекала, що її нарешті роздивляться, але машині потрібен був лише штрихкод.

У маленькому селі лист отримала пані Орися. Вона не розірвала конверт. Спершу провела пальцем по птахові й сказала:

— Такий знак малював мій дідусь у листах.

Марка перестала тремтіти. Остап, який дістався села наступним автобусом, попросив конверт для виставки. Пані Орися погодилася лише після того, як він зробив копію листа й записав її спогад.

На шкільній вітрині марка лежала не біля монет, а поруч із конвертами, книжковими обкладинками та гербами Нарбута.

Підпис Остап склав короткий: «Марка платить не за покупку. Вона оплачує дорогу повідомлення».

Уночі синій птах повернув голову до сусіднього конверта. Але цього разу марка нікуди не втекла.