Дракон, який боявся гучних слів

Дракон Грімко тренував страшний рев у печері, коли до нього одночасно прибули два посли.

— Наш король заплатить сто золотих, якщо ти налякаєш сусідів! — вигукнув перший.

— А наш — сто один, якщо налякаєш їх сильніше! — перебив другий.

Грімко давно мріяв, щоб його боялися. Він вилетів до річки й побачив на обох берегах катапульти, вежі та гори каміння. Королі сперечалися, чия зброя гучніша. Діти з навколишніх сіл ховалися в льохах навіть під час навчальних випробувань.

Дракон набрав повні груди вогню. Але замість реву в нього вирвалося тоненьке «ік». Від самої думки про гуркіт Грімко завжди гикав.

Королі зареготали й наказали стріляти для показу. Тоді дракон схопив обидві корони й сів із ними на найвищу катапульту.

— Стріляйте, — сказав він. — Тільки спершу вирішіть, у чий бік упадуть ваші корони.

Ніхто не дав команди. Поки радники рахували можливі збитки, сільські діти розмалювали камені білими квітами й написали на них, що хотіли б почути замість вибухів: млин, річку, музику, мамин голос.

До вечора катапульти розібрали на балки для двох мостів. Грімкові не заплатили ні сто, ні сто один золотий.

Зате на першій мостовій дошці вирізали дракона, який тримає дві корони. Він виглядав надзвичайно страшним — особливо коли гикав.