Суддя Марічка і справа про останнє слово

— Суд іде! — оголосила Марічка, видершись на табурет.

На тарілці лежав останній шматок святкового пирога. Ліворуч від нього стояв брат Андрій, який приніс яблука. Праворуч — брат Тарас, який збивав крем. Обидва вимагали весь шматок.

Марічка накинула мамин шарф, поклала перед собою дерев’яну ложку й почала допит.

— Хто мив миску?

— Посудомийка, — сказала бабуся.

— Хто стежив за духовкою?

— Я, — озвалася мама.

— Хто з’їв край, який підгорів?

З-під столу винувато визирнув пес.

Справа ставала дедалі багатолюднішою. Дідусь приніс форму, сусідка позичила корицю, а Марічка намалювала цукрові квіти. На родинній зустрічі до Міжнародного жіночого дня всі говорили про справедливість і право бути почутою, тож вона старанно слухала кожного свідка.

Нарешті Марічка оголосила рішення: розділити пиріг між усіма, хто допомагав.

Бабуся порахувала присутніх. Кожному діставалася крихта.

— Справедливо, але не дуже смачно, — визнав Тарас.

Тоді мама витягла з холодильника миску крему, Андрій — ще два яблука, а Марічка зняла суддівський шарф. Ніхто не наказував пекти другий пиріг; вони просто розійшлися по кухні й узялися до роботи.

Перший шматок залишили на тарілці як речовий доказ. Уночі доказ зник. Пес відмовився давати свідчення.