Сотник із паперового кораблика

Данило вирізав із картону шаблю, гармату й п’ять вибухів. Його музейний макет мав називатися «Славна битва».

У коробці зі спогадами Бориса Монкевича він шукав ефектну цитату до фігурки сотника. Натомість натрапив на опис довгої дороги, мокрих чобіт, страху й товариша, якому не вистачило місця на підводі.

Данило прочитав сторінку вдруге. У ній ніхто не виглядав картонним героєм.

Він склав зі старого чернеткового аркуша паперовий кораблик і посадив у нього фігурку сотника. Кораблик поставив у калюжу біля музею, уявляючи переправу. Вода швидко розмочила папір; фігурка впала набік.

Для нового макета Данило прибрав половину вибухів. Додав дорогу, зламане колесо, лист додому й порожнє місце на возі. Біля кожної деталі лежав уривок зі спогадів, а поруч — запитання: що бачила ця людина і чого могла не знати?

Відвідувачі довше стояли не біля гармати, а біля маленького листа. Один хлопчик захотів випрямити похиленого сотника.

— Нехай так, — сказав Данило. — Він утомився.

Картонну шаблю хлопець не викинув. На звороті написав назву джерела й поклав у шухляду.

Паперовий кораблик висох на батареї кривим. Саме його музей попросив залишити в експозиції.