Пес, який загубив запах весни

Пес Бублик прокинувся й не відчув запаху сніданку.

Він обнюхав миску, капці господаря і навіть кота. Нічого.

Друзі негайно взялися лікувати. Такса радила чорний перець, спанієль — занурити ніс у холодну воду, а кіт запропонував «перезавантаження»: полежати хвилину догори лапами.

Бублик чхнув від перцю, злякався миски з водою й упав із дивана. Запах не повернувся. Зате заболіла голова.

Господар Ілля не став пробувати четверту пораду. Він зателефонував ветеринарці й повіз Бублика до клініки. Дорогою пес ішов на повідці: без нюху він не міг так добре орієнтуватися й не помічав знайомих слідів.

Лікарка оглянула ніс, послухала дихання й пояснила, що причин може бути багато, тому вгадувати небезпечно. Бубликові призначили спокій, воду та спостереження. Друзі навідували його, але тепер приносили не «ліки», а компанію.

За кілька днів Бублик раптом підскочив із лежанки. Із кухні долинув слабкий, але безпомилковий запах печеної моркви.

Усі чекали, що він кинеться до миски. Бублик натомість повільно підійшов до кота й обнюхав його.

— Ну? — нервово спитав кіт.

Пес відсахнувся.

— Працює, — підтвердив Ілля й відчинив вікно.