Крапля, яка втекла з крана

Капа втекла з крана не тому, що мріяла про пригоди. Їй просто набридло падати в порожню раковину, поки Ілля чистив зуби перед дзеркалом.

Вона прослизнула в трубу й одразу пошкодувала. Темний потік ніс мило, крихти, пісок і все, що люди звикли відпускати з думкою «десь зникне».

Капа минула решітку, відстійник і басейн, де мільйони бульбашок допомагали очищати воду. Вона познайомилася з працівницею лабораторії, яка щогодини брала проби, і з мікроскопічними помічниками, що зовсім не були схожі на казкових фей.

— Коли мене знову можна буде пити? — запитала Капа.

— Не після одного чарівного фільтра, — відповіла працівниця. — Вода проходить багато етапів, а частина повертається в річку. Берегти її простіше, ніж очищати без кінця.

До Всесвітнього дня води на станцію прийшла екскурсія. Серед дітей був Ілля. Він упізнав Капу, звісно, не за обличчям, а за докірливим «кап!» із прозорої труби.

Удома хлопчик поставив біля раковини пісочний таймер і став закривати кран під час чищення зубів.

Капа до його склянки не повернулася. Можливо, вона вже текла річкою, висіла в хмарі або ховалася в яблуці.

А кран відтоді мовчав. Лише іноді вночі видавав одне задоволене: «кап».