Фреска, що міняла настрій

На фресці ангел щоранку мав інший вираз обличчя.

У понеділок він усміхався. У вівторок насупився. У середу дивився так сумно, що Леся принесла йому цукерку й поклала під стіною старої церкви.

— Привид, — вирішив сторож пан Роман.

Леся готувала замальовки до розповіді про художника Михайла Врубеля й не хотіла задовольнятися словом «привид». Вона сфотографувала фреску вранці, опівдні та ввечері. На знімках ангел ніби крутив очима.

Дівчинка поставила на підлозі крейдяні позначки й наступного дня дивилася лише з них. Виявилося, зліва усмішку утворювала тріщина, справа тінь від віконної рами робила брови суворими, а в похмурий день волога затемнювала щоку.

Пан Роман засмутився:

— То ніякої таємниці?

— Навпаки. Одне нерухоме обличчя вміщує стільки станів, бо ми самі рухаємося й змінюється світло.

Реставраторка попросила не торкатися стіни та прибрала цукерку. Леся зробила для виставки три малюнки того самого ангела — веселого, сердитого й задумливого.

На відкритті пан Роман довго переходив від одного до іншого.

— А сьогодні він хитрий, — прошепотів сторож.

Леся глянула на фреску. Сонячна пляма лежала біля кутика губ, наче ангел знав про їхнє розслідування.