Вивіска загублених слів

# Вивіска загублених слів

До Міжнародного дня грамотності на міській площі відкрили мовну майстерню. Майстер Тарас поставив під золотим кленом величезну дерев’яну вивіску з різьбленою совою. За задумом, кожен мешканець мав прикріпити до неї улюблене слово, і до вечора з окремих плиток склалося б привітання всьому місту.

Даринка записувала слова до блокнота. Діти вирізали літери, розфарбовували їх синім, жовтим і зеленим, а кіт Рудик полював на круглі дерев’яні «О». Незабаром на вивісці засяяли «дружба», «дім», «книга», «мрія» та «турбота».

Коли прикріпили останню плитку, різьблена сова розплющила очі.

— Пугу! Привітання неповне! — оголосила вона.

Літери затремтіли й почали мінятися місцями. «Дім» перетворився на «мід», із «книги» втекла «и», а слово «турбота» розсипалося по всьому столу. Діти ловили плитки між пензликами та баночками з фарбою. Один хлопчик навіть накрив утікачку кашкетом, але та вислизнула й причепилася сові на дзьоб.

— Треба міцніше прибити літери! — вигукнув Максим.

— Треба скласти коротше привітання! — запропонувала Софія.

Усі заговорили водночас. Лише наймолодша учасниця, тиха Леся у синій вишиванці, стояла з порожньою плиткою. Даринка помітила її підняту руку.

— Зупиніться, будь ласка. Леся щось хоче сказати.

— Тут немає бабусиного слова «легіт», — тихо мовила дівчинка. — Так вона називає лагідний вітер. А пан Юрко хотів додати старовинне слово про човен. І пані Аміна приносила слово, яке вимовляє вдома, але не знала, як записати його нашими літерами.

Даринка перегорнула блокнот і побачила кілька порожніх рядків. Помічники записували лише ті слова, які одразу впізнавали. Незнайомі відкладали «на потім», а потім забули. Вивіска була великою, проте почула не всіх.

Діти побігли шукати власників пропущених слів. Пані Аміна сама повільно вимовила своє слово й пояснила, що воно означає гостинність. Пан Юрко намалював човен, щоб ніхто не переплутав його слово з іншим. Лесина бабуся повторила «легіт», а Даринка позначила наголос і записала просте пояснення.

Проте на вивісці вже не залишилося місця. Тоді майстер Тарас вирізав широкі змінні плитки. На лицьовому боці діти малювали образ — серце, будинок, велосипед, листок або квітку, — а на звороті писали слово, його значення та підказку для вимови. Першою встановили плитку Лесі з легким осіннім листком.

Вивіска зашелестіла, наче крона дерева. Розсипані літери повернулися на місця, а сова задоволено заплющила очі. Тепер плитки можна було змінювати щотижня, тому місця вистачало для нових голосів.

Учителька нагадала, що 8 вересня світ говорить про право кожної людини читати, писати й навчатися. Після роботи учасники самі сказали, що змінять наступного разу: уважніше слухатимуть, перепитуватимуть значення і не відкладатимуть незнайоме слово лише тому, що воно незвичне.

Даринка залишила собі тільки чернетку з порожніми рядками. Вона нагадувала: справжня вивіска міста готова не тоді, коли заповнена вщерть, а тоді, коли на ній завжди є місце почути когось іще.