Забіг до старого кінотеатру

# Забіг до старого кінотеатру

У другу суботу вересня школярі вирішили поєднати спорт і кіно. Вранці мав відбутися забіг через осінній парк, а фініш — у фоє старого кінотеатру, де ввечері показували дитячий фільм про команду бігунів.

Соломійка зустрічала учасників перед величною будівлею. На ній була вишиванка й віночок із синьо-жовтими стрічками. Праворуч футболісти та баскетболісти розминалися, ліворуч кіногрупа перевіряла камеру, хлопавку й розкадрування.

Коли оператор увімкнув старий проєктор, із круглої бобіни випливла золота кіноплівка. Вона проклала блискучий маршрут просто до центральних сходів, піднялася ними й зникла за червоними дверима.

— Найкоротший шлях і найкрасивіший кадр! — зрадів режисер.

Учасники вже прикріпили номери, а суддя приготував секундомір. Саме тоді приїхала глядачка Ірина з мамою. Дівчинка користувалася кріслом колісним і хотіла чекати на друзів біля фінішу. Перед нею височіли дванадцять кам’яних сходинок без зручного підйому.

— Ми занесемо крісло вчотирьох, — запропонував старший спортсмен.

Ірина похитала головою. Сходи були вузькі й нерівні, а випадкове перенесення могло бути небезпечним.

Тоді організатори поставили для неї стілець унизу й хотіли ввімкнути маленький екран із трансляцією фінішу. Але звідти не було видно самої церемонії, а глядачі опинилися б у різних місцях.

— Ми придумали спільне свято, — сказала Соломійка. — Чому ж пропонуємо Ірині окремий фініш?

Золота плівка на сходах потьмяніла. Чари показали найкоротший шлях, але не зробили його доступним.

Соломійка попросила директора кінотеатру показати всі входи. За будівлею знайшлася полога алея, що вела до широких бічних дверей. Нею колись підвозили декорації. Доріжка була довша, проте рівна. Директор перевірив, що двері відчиняються, прохід вільний, а покриття ніде не провалюється.

Спочатку новий маршрут випробували без змагання. Ірина проїхала алеєю разом із Соломійкою, бігуни пройшли поруч, а оператор позначив небезпечне мокре листя. Його прибрали, біля поворотів поставили стрілки й залишили достатньо місця для роз’їзду.

Довжина дистанції змінилася, тож порівнювати старий час стало нечесно. Команда відмовилася від гонитви за секундами. Замість цього учасники збирали дорогою картонні кадри: «підтримай», «дочекайся», «допоможи знайти напрямок». Фініш зараховували, коли вся група складала з них маленький фільм.

Під час забігу вітер зірвав одну стрілку. Перші спортсмени вже повернули не туди, але Ірина помітила помилку з оглядового майданчика й покликала їх назад. До бічного входу всі дісталися разом. Золота плівка змінила напрямок, обвила пологу алею й урочисто впливла у фоє.

На екрані показали і перший невдалий план зі сходами, і пошук нового маршруту. У другу суботу вересня Україна вшановує спортсменів, тренерів і кінематографістів. Цього дня кожен із них допоміг зробити подію доступнішою.

Увечері Соломійка сказала: це була не перемога над кимось і не найшвидший забіг. Це була вчасна зміна спільного плану, завдяки якій на справжньому фініші не залишилося окремих глядачів.