Трамвай до Полтавської галактики

Соломія працювала кондукторкою у вечірньому трамваї №7 і знала маршрут напам’ять: вокзал, каштанова алея, театр, міст через Ворсклу, а далі — депо. Останні пасажири зазвичай дрімали, притулившись до вікон, а водій дядько Петро тихо насвистував стару мелодію.

Та того вечора о 23:17 трамвай дзенькнув зовсім незнайомим голосом. Рейки попереду піднялися над мостом і потяглися просто в небо, де між хмарами відчинилася срібна арка.

— Петре, ми звернули не туди, — спокійно сказала Соломія, хоча її серце закалатало.

— Кермо не слухається, — відповів водій. — Та й у трамвая немає керма.

Вагон пройшов крізь арку, і за вікнами замість річки попливли фіолетові туманності. На першій космічній зупинці зайшов зелений марсіанин із трьома валізами. На другій — блискучий робот із рюкзаком, а на третій у двері втиснулася маленька комета з довгим хвостом.

Соломія дістала компостер.

— Прошу показати квитки.

У марсіанина був міжпланетний проїзний. Робот Р-4 показав студентське посвідчення Академії добрих винаходів і чемно попросив знижку. А комета лише широко всміхнулася.

— Усмішка гарна, але квитком не вважається, — пояснила Соломія.

Комета засумувала й потьмяніла. Вона загубилася під час метеорного дощу й не знала, де її орбіта. Соломія виписала їй тимчасовий квиток до кінцевої зупинки: «Оплата — одна корисна справа в дорозі».

Незабаром попереду з’явився пояс астероїдів. Камені крутилися просто над рейками. Дядько Петро загальмував, але позаду вже насувалася космічна буря.

— Стояти не можна й проїхати неможливо, — сказав він.

Марсіанин відкрив валізи: в одній були шкарпетки, у другій — кактус, у третій — надувна антена. Робот швидко обчислив проміжки між астероїдами, та трамвай не встигав у них проскочити. Тоді комета підлетіла до переднього ліхтаря.

— Ти хочеш освітити шлях? — здогадалася Соломія.

Комета кивнула й спалахнула так яскраво, що стали видимі срібні стрілки на рейках. Дядько Петро дав хід. Трамвай пірнав між каменями, дзвенів на поворотах і одного разу нахилився так, що марсіанинові валізи поїхали проходом. Пасажири разом їх упіймали, а робот утримав двері. За хвилину вагон вирвався на чисту зоряну колію.

— Корисну справу виконано, — сказала Соломія й прокомпостувала кометин квиток.

Космічні пасажири ніколи не бували на Землі й почали розпитувати про неї. Що таке дощ по теплому асфальту? Чому люди годують качок? Як звучить сніг? Найбільше їх зацікавили гарячі пампушки, пакунок яких Соломія везла нічним диспетчерам.

— Вони справді пахнуть домом? — запитав робот.

— Дім у кожного пахне по-своєму, — відповіла вона. — Але перевірмо.

Вони зупинилися на оглядовій платформі над галактикою. Соломія розгорнула рушник, і вагон наповнився ароматом часнику, свіжого хліба й кропу. Вона поділила пампушки так, щоб вистачило всім. Марсіанин заплющив чотири ока, робот заявив, що смак «перевищує параметри», а комета від задоволення розсипала іскри.

Саме тоді робот помітив на небі знайомий візерунок. Кометина родина шукала її, викладаючи світлові знаки. Марсіанин налаштував надувну антену, робот розрахував напрямок, а Соломія попросила комету залишити одну іскру на трамвайному ліхтарі. Промінь показав родині дорогу.

— Наступна зупинка — ваша орбіта, — оголосила кондукторка.

На прощання комети освітили весь вагон, і галактика над містом засвітилася тепліше. Марсіанин вийшов біля червоної планети, робот — біля академії, а срібна арка знову привела трамвай до Ворскли.

На ранок №7 прибув у депо точно за розкладом. Диспетчери не повірили розповіді, доки не побачили на поручні зоряну пилинку, а біля компостера — квиток із написом «Корисну справу виконано». Відтоді Соломія завжди брала в останній рейс кілька зайвих пампушок. Бо звичайний маршрут інколи звертає до зірок, а гостинність потрібна в кожній галактиці.