Репортаж із будинку навпроти

«ТЕРМІНОВА НОВИНА: у будинку навпроти щоночі блимає зелене світло!» — написав Сашко великими літерами й підкреслив слово «термінова» тричі. Його домашня газета називалася «Балконний Вісник» і поки мала одного журналіста, одного редактора та трьох читачів: маму, бабусю й кота.

Зелене світло справді з’являлося після десятої. Воно мигало біля горища, а потім зникало. Сашко вже придумав версії: секретна лабораторія, інопланетний маяк або шпигунський передавач. Бабуся попросила не друкувати жодної, доки він не перевірить.

Наступного вечора Сашко взяв блокнот і бінокль. Світло з’явилося о 22:14. За хвилину на даху промайнула тінь. «Факт: є тінь», — записав він. «Припущення: шпигун». Потім замислився й закреслив другий рядок.

Уранці хлопчик розпитав двірника, продавчиню з кіоску й сусідку з третього поверху. Усі мали різні версії. Двірник казав про ремонт. Продавчиня — про фотографа. Сусідка була впевнена, що то «щось із інтернетом». Сашко зрозумів, що багато голосів ще не означають правду.

6 червня, у День журналіста України, мама розповіла йому, що хороша журналістика починається з перевірки. Тому Сашко пішов до будинку навпроти разом із дорослим. На горищі вони зустріли пана Романа в зеленому налобному ліхтарику.

Жодної лабораторії там не було. Зате були коробки, тканинні мішечки й маленькі ваги. Пан Роман був волонтером, який допомагав кажанам, що випадково залітали в квартири або потрапляли в небезпечні місця. Увечері він оглядав їх, а потім випускав там, де було безпечно.

— А можна про це написати? — запитав Сашко.

— Можна, якщо не вказуватимеш точне місце сховку тварин і не лякатимеш людей вигадками, — відповів волонтер.

Наступний номер «Балконного Вісника» вийшов без слова «сенсація». Заголовок був інший: «Хто літає над нашим двором після заходу сонця?» У статті Сашко пояснив, навіщо місту кажани, чому їх не треба брати голими руками й куди звертатися, якщо тварина потребує допомоги.

Перед друком Сашко показав статтю пану Роману. Той знайшов дві помилки: кажани не є «сліпими», як написав хлопчик, і не всі види живуть однаково. Сашкові було прикро — він уже вважав матеріал готовим. Але замість виправити тихо, він додав маленьку рубрику «Що я перевірив і змінив». У наступному номері пояснив читачам, що помилятися не соромно; соромно вперто залишати помилку, коли вже знаєш правду. Потім він створив для себе правило трьох питань: «Хто це сказав? Звідки це відомо? Чи можу перевірити ще десь?» Кіт, звісно, правила проігнорував і ліг просто на блокнот. Але «Балконний Вісник» відтоді став менше схожим на фабрику сенсацій і більше — на справжню маленьку газету.

За місяць Сашко отримав перший лист читача. Сусід із сьомого поверху написав, що в підвалі чути дивний писк і попросив «розслідувати монстрів». Сашко цього разу не написав заголовок наперед. Спочатку перевірив місце з дорослими. Монстрами виявилися пташенята стрижів, які потрапили туди випадково. Нова стаття починалася словами: «Ми не знали, що знайдемо». Бабуся сказала, що це найчесніший початок у всіх його випусках.

Кіт газету не дочитав і заснув на другій колонці. Зате бабуся сказала, що це найцікавіший випуск. Сашко погодився: правда виявилася менш шпигунською, зате значно дивовижнішою.