Потяг із блакитною іскрою

Четвертого вересня на привокзальній площі чекали старовинний Поштовий потяг. Він їздив не рейками, а золотими вечірніми променями й перевозив подарунки між далекими містами. У його відкритих вагонах лежали коробки з кольоровими стрічками, книжки та вироби майстрів.

На площі також працював навчальний стенд до Дня митного брокера. Дорослі фахівці пояснювали дітям, чому кожен пакунок, що перетинає кордон, повинен мати точні документи, адресу й опис. Лада з однокласниками допомагала розкладати вже перевірені коробки біля табличок потрібних вагонів.

Коли потяг з’явився над дахами, з його труби вискочила блакитна іскра. Це була Провідниця Маршрутів — маленька сяйлива істота, що вказувала машиністові дорогу. Вона зробила коло над площею й раптом кинулася від однієї коробки до іншої.

Під час ранкової зливи з кількох пакунків відклеїлися ярлики. Не знаходячи адрес, іскра розгубилася. Вона посилала вагони то до синьої таблички, то до зеленої, і потяг почав кружляти дедалі нижче. Коробки в останньому вагоні небезпечно посунулися до краю.

— Ловімо їх і швидко вантажмо куди завгодно! — запропонував Тарас.

— А якщо подарунки поїдуть не тим людям? — запитала Лада. — Спочатку звільнімо площу й перевірмо, що нам відомо.

Дорослі огородили місце посадки. Діти відійшли від потяга, покликали песика Крутика й не торкалися вагонів, поки машиніст не подав безпечний сигнал. Лада простягнула долоні, і втомлена іскра сама опустилася до неї. Її світло тремтіло, мов крапля блакитної води.

На столі залишилися відривні квитанції. Кожна мала номер, колір маршруту й знак відправника. На коробках без адрес теж збереглися маленькі сургучеві печатки. Марко звіряв номери, Софійка шукала однакові знаки, а хлопчик у синій кепці переносив лише ті пакунки, які вже підтвердив дорослий брокер. Чужих коробок ніхто не відкривав.

Спершу перевірили один пакунок із червоною печаткою. Його квитанція вказувала на третій вагон. Щойно коробку поставили туди, іскра в Ладиних руках засвітилася яскравіше. Отже, спосіб працював.

Тоді команда впорядкувала решту. Подарунки із синіми стрічками стали до першого вагона, книжки — до другого, вироби майстрів — до третього. Пакунок без підтвердженої квитанції залишили на станції для подальшої перевірки, а не відправили навмання.

Коли останню коробку закріпили, блакитна іскра злетіла з Ладиних долонь і повернулася до паровоза. Потяг вирівнявся, його колеса торкнулися золотого повітряного шляху, і вагони більше не хиталися. Діти помахали машиністові, а Крутик радісно побіг унизу за сяйливим слідом.

У журналі Лада записала не тільки імена помічників, а й помилку: ярлики перевірили до дощу, але не перевірили повторно перед відправленням. Відтоді кожну адресу захищали прозорим чохлом і звіряли двічі.

Потяг розтанув у вечірньому небі, а на площу впала одна блакитна іскорка. Лада не стала її ловити. Тепер вона точно знала, куди та повертається.