Паперові човники великого міста

До першого дзвоника лишалося сім хвилин, коли Даринка та її брат Левко прибігли до шкільного дворика. Уночі старші учні збудували там паперове місто: з гостроверхими вежами, різнокольоровими будинками й арковими мостами. Між картонними набережними виблискував вузький канал, а по ньому мали проплисти човники з побажаннями на новий навчальний рік.

Даринка опустила на воду свій червоний човник. На його борту вона написала: «Навчитися не боятися складних задач». Левко пустив білий — із побажанням знайти справжнього друга. Та замість урочисто плисти до виставки, обидва човники різко розвернулися й помчали під центральний міст.

— Там уже затор! — вигукнув Левко.

Під низькою аркою тіснилися десятки паперових носів. Вода просочувала борти, чорнило розпливалося. Ще трохи — і всі побажання перетворяться на кольорові плями.

Даринка швидко розпитала трьох свідків. Сторож казав, що винен ранковий вітер. Пані Орися з їдальні чула, ніби в канал упала гілка. А першокласник Назар запевняв, що під мостом ховається водяний дракон. Розповіді різнилися, але всі бачили одне: човники збивалися саме біля середньої опори.

Діти присіли коло води. На дні блищала металева лінійка, залишена будівничими паперового міста. Вона лежала навскіс і спрямовувала течію просто в опору.

Даринка потягнулася до лінійки, але рукав її червоного дощовика зачепив вежу. Та захиталася, посунула сусідній будинок, і ціла вулиця почала складатися, наче доміно. Левко миттю підставив долоню під башту, а Назар приніс дві дерев’яні планки. Разом вони підперли будинки й урятували місто від падіння.

До дзвоника лишалося чотири хвилини.

Витягти лінійку, не зруйнувавши міст, не виходило. Тоді Даринка помітила мотузку, якою були зв’язані декоративні ліхтарики. Діти протягнули її вздовж каналу й закріпили між маленькими причалами. Спочатку випробували задум на порожньому човнику. Мотузяна напрямна м’яко відвела його від опори, провела крізь арку й повернула на середину течії.

— Працює! Відпускай флотилію! — зрадів Левко.

Вони по одному розправляли зім’яті борти й спрямовували човники до виходу. Останнім звільнили білий човник Левка, а за ним — червоний Даринки. Коли над школою задзвенів дзвоник, обидва саме пришвартувалися біля сухої виставки на набережній. Побажання трохи намокли, проте їх ще можна було прочитати.

Поряд із флотилією Даринка залишила мотузяну напрямну та коротку записку з поясненням, як нею користуватися. Одне місце на виставці вона не зайняла.

— Для наступного човника? — здогадався Назар.

— Для наступної доброї ідеї, — відповіла Даринка.

Наступного ранку діти знову пустили пробний човник. Він упевнено пройшов під усіма мостами, а паперове місто відбилося у воді так ясно, ніби теж усміхнулося новому навчальному року.