Команда, яка програла першою

Рахунок був 2:2, до кінця матчу залишалася хвилина, а м’яч лежав просто перед Романом.

Ворота були майже порожні. Воротар суперників вибіг уперед і невдало підвернув ногу. Він сидів на газоні, стискаючи щиколотку.

— Бий! — закричала частина команди Романа.

Роман міг забити найважливіший гол сезону. Замість цього він вибив м’яч за бокову лінію.

— Ти що зробив?! — обурився капітан Максим.

Матч зупинили. До воротаря підійшов тренер, оглянув ногу й допоміг підвестися. Серйозної травми не було, але грати хлопець уже не міг.

Суперники ввели м’яч і, за традицією чесної гри, повернули його команді Романа. Та за останні секунди Максим помилився, і команда суперників забила. 2:3.

У роздягальні було тихо.
— Через тебе програли, — кинув Максим.

Тренер поставив на лавку аптечку й сказав:
— Сьогодні 6 квітня — день, коли говорять про спорт як про спосіб будувати повагу і мир. І ще цього дня народився видатний хірург Микола Скліфосовський. Спорт має робити людей сильнішими, а не ламати їх заради рахунку.

Через тиждень команди зустрілися знову. Воротар уже грав. Перед матчем він підійшов до Романа.
— Я Данило. Дякую за той момент.

— Ми через нього програли, — похмуро сказав Максим.

— Зате я не отримав м’яч у ворота, поки сидів травмований. Це я запам’ятав більше за рахунок.

Новий матч вийшов ще важчим. Цього разу команда Романа перемогла 1:0. Після фінального свистка Максим не побіг святкувати, а першим потиснув руку Данилові.

На нагородженні був і маленький приз — «За чесну гру». Його дали Романові за попередній матч.

Роман поставив приз у командній роздягальні. Під ним Максим приклеїв записку: «Іноді правильна поразка вчить перемагати краще».

Відтоді перед кожною грою команда домовлялася про три речі: грати швидко, грати сміливо і пам’ятати, що суперник — не ворог. Бо без нього не було б гри взагалі.

Наприкінці сезону тренер запропонував команді незвичну вправу. Він розділив хлопців на пари й попросив кожного назвати сильну рису суперника, проти якого найважче грати.

Максимові дістався Данило-воротар.

— Він швидко читає удар, — визнав Максим. — І не панікує.

Данило сказав:
— Максим дуже добре бачить вільний простір.

Хлопці здивувалися, як дивно хвалити тих, кого звикли «перемагати». Але тренер пояснив: повага до суперника не робить тебе слабшим. Вона змушує грати розумніше.

У фінальному матчі сезону Роман знову опинився перед складним вибором. Захисник суперника впав, але цього разу м’яч був далеко, і гра могла продовжуватися без небезпеки. Роман не зупинив атаку автоматично. Він оцінив ситуацію, почув суддю й продовжив грати.

Після матчу Максим підколов його:
— Бачу, ти тепер не вибиватимеш м’яч щоразу, коли хтось зав’язує шнурки.

— Чесна гра не означає забути правила футболу, — відповів Роман.

Команда зрозуміла ще одну річ: доброта у спорті — не жалість. Це повага, чесність, уміння відрізнити реальну небезпеку від звичайної боротьби й прийняти навіть неприємний результат без приниження інших.

Після матчу тренер запропонував ще одне випробування: команди мали провести естафету, де результат зараховувався лише тоді, коли фінішував останній учасник. Найшвидші вперше мусили озиратися назад і чекати. Виявилося, що підтримати того, хто втомився, іноді важче й важливіше, ніж самому прибігти першим.