Гандбольний матч без воротаря

За десять хвилин до фіналу воротар сказав:
— Я не можу грати.

У Марка піднялася температура, і мама вже вела його додому. Команда «Сині блискавки» лишилася без воротаря на дворовому турнірі з гандболу. Символічно було грати саме 18 липня — у день народження олімпійської чемпіонки Валентини Лутаєвої.

— Стану я, — сказав найвищий Денис.
— Ти кидаєш найсильніше. Без тебе напад посиплеться, — заперечила Яна.

Усі сперечалися, крім тихої Елі. Вона дивилася, як суперники розминаються, і щось кресляла носком на пилюці.

— А якщо не шукати другого Марка? — нарешті сказала вона. — Він добре ловить. Ніхто з нас так не вміє. Треба зробити так, щоб по воротах менше кидали.

Еля погодилася стати у ворота, а команда — щільніше грати в захисті й голосно підказувати одне одному.

Перші хвилини були жахливі. Еля пропустила два м’ячі. Денис нервував і біг сам відіграватися, через що залишав суперників вільними. Після третього гола взяли тайм-аут.

— Ми знову граємо так, ніби Марко у воротах, — сказала Еля. — А його немає.

Після перерви все змінилося. Яна перекривала передачі. Денис частіше пасував. Молодший Сашко голосно рахував суперників. Кидків по воротах стало значно менше.

За хвилину до кінця рахунок був рівний. Суперник прорвався й кинув у нижній кут. Еля не зловила м’яч руками, але відбила коліном. Він відскочив до Яни, та передала Денису, а Денис — замість силового кидка — перекинув Сашкові. Найменший гравець забив.

Команда закричала так, що голуби злетіли з даху школи.

Елю підхопили на руки.
— Я пропустила три!
— А відбила останній.
— Ми всі відбили останній. Просто по черзі.

Кубок був пластиковий і трохи кривий. Зате на спільному фото ніхто не стояв попереду.

Усі розташувалися в одну лінію — як їхній захист у найкращі хвилини матчу.

Після матчу суперники підійшли до Елі. Їхній найсильніший нападник сказав, що на початку спеціально кидав у верхній кут, бо помітив її невпевненість. Еля насупилася, але хлопець додав: у другій половині вона почала читати його рух плеча ще до кидка, і це змусило його змінити тактику. Для воротаря це прозвучало майже як медаль.

На наступному тренуванні Еля попросила Дениса кидати їй не сильно, а по-різному: з паузою, після фінту, низом, із відскоком. Команда раптом зрозуміла, що «бути швидшим» — лише один спосіб грати краще. Інший — навчитися помічати наміри. Вони також потренували заміни, щоб ніхто не відчував, ніби матч тримається на одній людині. Кривий пластиковий кубок поставили на полицю, але Еля більше пишалася маленьким зошитом, де записала: «Сьогодні вгадала напрямок 7 разів із 10». Це була перемога, яку можна було продовжувати.

Команда почала завершувати кожне тренування коротким колом: кожен називав одну дію партнера, яка допомогла грі. Спочатку всі казали про голи. Згодом з’явилися «вчасно повернувся в захист», «підказала», «не кинув із поганої позиції». Еля одного разу почула: «Ти заспокоїла нас після двох пропущених». Це взагалі не було сейвом, але вона запам’ятала похвалу надовго. Командна гра виявилася значно ширшою за статистику табло.

Перед наступною грою Еля сама запропонувала стати воротарем у першому таймі. Ніхто не вмовляв. Вона все ще хвилювалася, але тепер знала, що за спиною не порожні ворота, а команда, яка вміє повертатися в захист.