Кав’ярня для роботів

Аліса ремонтувала роботів у маленькій майстерні. До неї приходили кур’єри з подряпаними колесами, садові машини з травою в шарнірах і домашні помічники, які забували рецепти. Поки тривав ремонт, господарі завжди питали:

— Де тут розетка? Роботові, мабуть, потрібна лише зарядка.

Та Аліса помічала інше. Роботам хотілося слухати музику, дивитися у вікно й розповідати про свій день. Тому в сусідній кімнаті вона відкрила кав’ярню «Ампер і кориця». Надрукувала меню: какао для роздумів, чай для сміливості, лимонад для танців і печиво у формі шестерень.

Першим гостем став Б-12. Він ремонтував дорожні світлофори й мав обрати, чи погоджуватися на складну роботу біля моря. Б-12 замовив еспресо, обережно торкнувся чашки датчиком і заявив:

— Смак схожий на важливе рішення: короткий, гіркий, але після нього стає ясніше.

— То ти поїдеш? — запитала Аліса.

— Ще обчислюю. Проте тепер хочу спробувати.

Новина про кав’ярню розійшлася містом. Робот-прибиральник приносив квіти, музичний автомат — нові пісні, а маленький навчальний робот збирав жарти. Хтось насправді пив напої через спеціальні безпечні трубочки, а хтось лише вдихав аромат або грів металеві долоні об чашку.

Одного вечора зайшов новий робот К-7. Він був створений для точних розрахунків і заявив:

— Напої не змінюють продуктивність. Розмови не мають вимірюваної користі.

Саме тоді в місті зникла електрика. Кав’ярня поринула в темряву, зарядні станції вимкнулися, а за вікном зупинилися світлофори. Б-12 негайно вирушив на перехрестя, але його батарея була заповнена лише наполовину.

— Потрібно берегти заряд, — сказав К-7. — Усім роботам слід вимкнути необов’язкові функції.

— Музика теж необов’язкова? — запитав музичний автомат.

— За протоколом — так.

Аліса запалила свічки. Вона запропонувала діяти разом. Робот-прибиральник мав потужний акумулятор і поділився енергією з Б-12. Музичний автомат вимкнув динаміки, але використав світлову панель як дорожній сигнал. Навчальний робот знав короткий шлях до лікарні, а К-7 розрахував, як розподілити залишок заряду.

Надворі почався дощ. На головному перехресті зібралися автомобілі, люди нервували. Б-12 став регулювати рух, але вода потрапила в пошкоджений шарнір. К-7, який спершу лишився в кав’ярні, побачив це у вікно.

Він узяв найбільшу парасолю й вибіг надвір.

— Це нераціонально, — сказав К-7, тримаючи парасолю над Б-12. — Але твоє завдання важливе, а сам ти не впораєшся.

— Вітаю, — відповів Б-12. — Здається, ти щойно обчислив турботу.

До відновлення електрики роботи провели автобус до лікарні, допомогли людям перейти темні вулиці й доставили аварійним бригадам інструменти. Коли світло повернулося, у «Ампері й кориці» влаштували пізню вечерю. Аліса подала К-7 чай для сміливості.

— Я не відчуваю смаку, — нагадав він.

— Можеш потримати чашку й розповісти, чому вийшов під дощ.

К-7 довго мовчав, а потім сказав, що не хотів, аби Б-12 зламався. Інші не стали вимірювати важливість цих слів. Музичний автомат заграв тиху мелодію, прибиральник поставив на стіл квіти, а навчальний робот розповів такий поганий жарт, що навіть К-7 видав звук, схожий на сміх.

Відтоді роботи приходили не лише на зарядку. Вони приносили музику, квіти, новини та питання, на які не існувало формул. Б-12 погодився на роботу біля моря й надсилав кав’ярні фотографії заходів сонця.

Аліса ж записала в інструкції нове правило: «Почуття не вимірюються вольтами. Турбота не завжди підвищує продуктивність, але без неї жодна система не працює по-справжньому добре. І кожному гостеві завжди можна запропонувати печиво».