Естафетна паличка

# Естафетна паличка

У міському осінньому парку проходила велика шкільна естафета. На червоній доріжці вишикувалися команди, під деревами зібралися вболівальники, а пес Бровко, кіт Рудик і ворона Каркуша отримали синьо-жовті хустинки. Навіть вони, здавалося, розуміли: сьогодні важливі швидкість, підтримка й чесна гра.

Уляна не бігла — вона допомагала суддям записувати час. Перед стартом дівчинка помітила на столі незвичайну естафетну паличку. Золота, вкрита тонкими візерунками, вона світилася щоразу, коли переходила з однієї долоні до іншої.

— Це паличка чесної передачі, — пояснила тренерка. — Вона сяє лише тоді, коли етап завершено за правилами.

Пролунав свисток. Перший бігун команди «Соколи» рвонув уперед. Другий прийняв паличку точно в зоні передачі, третя учасниця наздогнала суперників, а на останньому етапі Марта в фіолетовій кофті простягнула руку до Данила.

Саме тоді золотий циліндр вислизнув, ударився об доріжку й покотився в траву. Данило машинально підхопив його вже за межами зони та побіг далі. Поки «Соколи» шукали поглядом суддю, інша команда перетнула фініш.

— Марта відпустила надто рано! — вигукнув хтось.

— Данило не дивився назад! — заперечив інший.

— Паличка сама стала слизькою! — заявив третій.

Уляна вже написала в блокноті «винен…», але закреслила слово. Вона відокремила факти від припущень: паличка впала до завершення передачі; Данило підняв її поза зоною; суперники вже фінішували. Хто саме помилився більше, запис часу не виправляв.

Дівчинка оглянула паличку крізь лупу. На ній не було ані тріщини, ані чарівної слизоти — лише прилип маленький мокрий листок. Бровко приніс його в зубах, Рудик понюхав, а Каркуша поважно каркнула, ніби підтверджувала висновок. Листок міг завадити, але ніхто не знав напевно, коли він прилип.

— Можемо записати час Данила, наче передача відбулася, — тихо запропонував один із «Соколів». — Ми все одно вже не переможемо.

Паличка одразу потемніла.

Тоді Марта глибоко вдихнула:

— Повернімося до зони й завершімо естафету правильно. Нехай наш час буде довшим, зате справжнім.

Команда разом побігла назад. Уболівальники не замовкли після фінішу переможців, а почали плескати ще гучніше. Марта стала на свою позначку, Данило виставив долоню, і вони повільно повторили рух. Коли золота паличка надійно перейшла з руки в руку, вона спалахнула сонячним світлом. Данило вдруге дістався фінішу, а Уляна чесно записала повний час — разом із поверненням.

Переможці потиснули «Соколам» руки. Потім усі потренували передачу: спочатку кроком, далі підтюпцем і лише після цього на швидкості. Для наступного кола підготували різні відрізки, щоб долучитися могли всі охочі, зокрема діти, які рухалися на кріслах колісних.

Тренерка нагадала, що вересневі спортивні події говорять про рух, командну гру, чесне суперництво й підтримку одне одного. Уляна додала до протоколу не ім’я винного, а корисний висновок: «Передачу треба тренувати разом».

Увечері вона сказала, що «Соколи» не перемогли іншу команду. Зате вони перемогли бажання скоротити шлях — і саме тому золота паличка світилася до самого заходу сонця.