Детектив із кишені пальта

У міській бібліотеці пані Ярини жили тисячі історій і тисячі закладок. Були картонні, стрічкові, вишиті та навіть одна срібна, схожа на перо. Читачі залишали їх між сторінками, щоб наступного дня повернутися саме туди, де лицар відчиняв браму, детектив знаходив слід або корабель наближався до острова.

Та одного ранку всі закладки зникли. Не одна чи дві — геть усі. Пан Микола відкрив роман і не міг згадати, чи герой уже вирушив у подорож. Школярка Іванка тричі прочитала той самий розділ, а малюки засмутилися, бо загубили сторінку з драконом.

— У бібліотеці завівся книжковий злодій! — прошепотів помічник Богдан.

— Не поспішаймо нікого називати злодієм, — відповіла пані Ярина. — Спочатку знайдемо факти.

Вона оглянула полиці крізь лупу. На підлозі лежала синя ниточка від вишитої закладки. Друга зачепилася за ручку вікна, а на підвіконні виднівся відбиток пташиної лапки. Поряд лежав запис: «Шукати там, де книжки сплять».

Богдан перевірив архів, де відпочивали старі видання. Пані Ярина зазирнула під столи й у шафу з книжками, які чекали ремонту. Раптом із дитячої зали долинуло шарудіння. Там стояла велика шафа з подушками для читання — саме на них книжки іноді «засинали» разом із малими читачами.

Коли Ярина відчинила дверцята, звідти вихопилася сорока. У дзьобі вона тримала червону стрічку.

— Стій! — гукнув Богдан і кинувся навздогін.

Птах пролетів між стелажами, збив картонний замок із виставки й пірнув до вентиляційного віконця. Ярина та Богдан піднялися вузькими сходами на горище. Там, поміж коробок, височіло величезне різнокольорове гніздо, сплетене з усіх зниклих закладок.

— Параско, навіщо ти це зробила? — суворо запитала бібліотекарка, упізнавши сороку, яка часто прилітала у двір.

Параска сховала дзьоб під крило. Тоді пострибала до розгорнутої абетки й тицьнула в малюнок гнізда. Біля книжки лежали криво складені літери з ниток: «Я ХОЧУ ЧИТАТИ».

— Вона не хотіла красти, — здогадався Богдан. — Вона думала, що закладки самі зберігають історії.

Параска застрекотіла й показала на срібну закладку. Коли вона прикладала її до вуха, та тихо шелестіла сторінками. Сороці здавалося, що досить зібрати багато таких речей — і вона зрозуміє всі книжки.

Пані Ярина вже хотіла пояснити, що читання потребує часу, аж раптом стара балка затріщала. Гніздо було надто важке. Воно нахилилося й разом із сотнями закладок посунулося до вентиляційного отвору. Ще мить — і вітер розніс би їх містом.

— Тримай коробку! — наказала Ярина.

Богдан підставив кошик, бібліотекарка схопила край гнізда, а Параска метнулася до вікна. Вона дзьобом витягувала закладки, що вже вилітали назовні, і скидала їх у коробку. Останню — тоненьку вишиту стрічку — птах наздогнав над самим подвір’ям.

У читальній залі влаштували велике сортування. Люди впізнавали свої закладки й допомагали знаходити потрібні сторінки одне одному. Ніхто не сердився на Параску, коли дізнався правду.

— Але як вона навчиться? — запитала Іванка.

— Так само, як усі: з першої літери й доброго вчителя, — сказала пані Ярина.

Вона видала Парасці маленьку картку читача з портретом у профіль. Щосереди діти читали їй уголос, а сорока дзьобом показувала знайомі букви. Першою книжкою Параски стала казка про птаха, який шукав скарб і зрозумів, що найцінніше не завжди блищить.

Закладки повернулися між сторінки. А на горищі залишилося нове гніздо — з міцних гілочок, клаптиків вовни та списаних чернеток, які бібліотеці були не потрібні. Усередині лежала одна особлива картонка: «Сторінка 1». Саме з неї Параска почала власну довгу читацьку подорож.