Балкон для серпокрильців

Серпокрильці здійняли такий галас, що будівельники вимкнули дриль. Птахи кружляли над ратушею, раз у раз підлітали до карниза й різко звертали вбік. Яринка спостерігала за ними з площі та рахувала: один, два, три… За п’ять хвилин до тієї самої щілини під дахом підлетіло сім птахів.

Наступного ранку цю щілину мали закрити утепленням.

— Там гніздо, — сказала Яринка виконробові.

— Знизу нічого не видно, — відповів він. — Ремонт узгоджений, риштування орендоване, до дощів треба завершити дах.

Дівчинка не сперечалася навмання. Зателефонувала керівниці гуртка юних натуралістів. Орнітологиня пані Оксана приїхала з біноклем і камерою на довгій жердині. Дорослі безпечно підняли камеру до карниза. На екрані з’явилися троє пташенят.

Роботи біля гнізда зупинили, але проблема не зникла. У проєкті утеплення не було місця для серпокрильців, а залишити старі щілини означало зберегти протяги й вологу. Виконроб сердився через затримку, мешканці — через майбутні рахунки за опалення, Яринка боялася за птахів.

Пані Оксана запропонувала дочекатися вильоту пташенят і встановити спеціальні гніздівлі. Та готові будиночки не підходили до історичного фасаду: виступали надто далеко й перекривали декоративний пояс.

Саме того тижня в місті готували подію до 110-річчя Юрія Кодака — архітектора і скульптора. Яринка прийшла на відкриту майстерню з кресленнями ратуші. Разом із молодою архітекторкою Софією вони виміряли простір за карнизом і намалювали вузькі вбудовані камери. Вхідні отвори залишалися під декоративною лінією, а утеплення огинало їх без містків холоду.

Перший дерев’яний зразок виявився затісним. Другий намок під штучним дощем. Третій зробили з довговічного безпечного матеріалу, додали шорстку внутрішню стінку та вентиляцію. Орнітологиня перевірила розміри, архітекторка — кріплення, будівельники — захист від води.

Проти камер виступив пан Роман із верхнього поверху. Він боявся, що птахи шумітимуть над його вікном і забруднять підвіконня. Яринка не стала переконувати його словами. Разом із пані Оксаною вони показали, як серпокрильці проводять майже весь день у повітрі, ловлять комах і не сідають на підвіконня, наче голуби. Камери перенесли трохи далі від вікна, а під отворами передбачили вузьку захисну планку. Пан Роман погодився на одну умову: навесні діти проведуть для мешканців вечір спостережень. Яринка вписала цю умову до справжнього плану робіт, а не лишила усною обіцянкою.

Поки чекали на виліт пташенят, Яринка щовечора вела спостереження з площі. Одного дня молоді серпокрильці по черзі визирнули зі щілини. Наступного — наважилися полетіти. Вони зробили коло над вежею й приєдналися до зграї.

Лише після цього стару порожнину обережно очистили, утеплили дах і встановили шість нових камер. На фасаді їх майже не було видно. Виконроб завершив роботу до дощів, а біля входу до ратуші з’явилася маленька табличка з силуетом птаха.

Минуло дев’ять місяців. Теплого травневого вечора Яринка знову стояла на площі. Серпокрильці повернулися з далекої мандрівки й кружляли навколо ратуші. Один птах підлетів до нового отвору, зачепився кігтиками й зник усередині. За ним — другий.

Яринка не плескала, щоб не лякати їх. Лише поставила у щоденнику дві жирні риски. Над вежею зграя описала велике коло, наче сама домалювала до креслення рухомий дах.

Увечері пан Роман приніс на зустріч складаний стілець і першим навчився відрізняти серпокрильця від ластівки за вузькими крилами та стрімким польотом над площею.